На главную Контакты Добавить сайт в закладки

Популярне

Нове

голосові привітання
Loading...

Календар

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 

Інформація

Загальні питання: ua[@]zozule4ka.com
Партнерам: ua[@]zozule4ka.com

 

 

Дружини комісарів приходили в Львівську оперу в нічних сорочках, приймаючи їх за святкові сукні?

 11-09-2014, 03:34  Розділ: Українське суспільство  Автор: Zozule4ka
 Переглядали: 2390  Коментарі: 0 8

 
пісня про Росію Прощальний марш 2

 
Переглянувши кліп, який є кавер версією на "Прощання слов'янки", від популярного в останній час Вадима Дубровського, "Прощальний марш", звернула увагу на слова "только жены Твоих генералов шли в театры в сорочках ночных". Чи мав місце такий історичний факт і що має на увазі Вадим Дубровський?
 

Прощальный марш. Вадим Дубровский

 
 
Дружини комісарів приходили в Львівську оперу в нічних сорочках, приймаючи їх за святкові сукні?

Так сталося, з що дитинства я мала змогу порівняти ці дві цивілізації. Але відповідь на це запитання, слід шукати набагато раніше до мого народження.

Перші совєти очима львів'ян 

Юрій ВИННИЧУК 


Перші совєтки скидалися на снігових баб 


Російська письменниця Інна Фруг у своєму щоденнику записала 21.08.1944 р.: "Проїхали Львів. Бачили пам'ятник Міцкевичу. Довкола чисто, асфальт. Жінки і дівчата чудово вбрані -- тоненькі, тендітні, з довгим волоссям. Господині у вражаючих коронкових фартушках. Коли почався дощ, усі мешканці швидко накинули прозорі плащі, яких ми ніколи не бачили. А ми їхали у вантажівці, стоячи в кузові під однією палаткою, і дивилися на місто, що віддалялося". 

"Перші совєтки скидалися на снігових баб -- стільки усього на них було назбирано, -- згадувала колишня львів'янка Наталя Яхненко у книзі "Від бюра до бриґідок" (Мюнхен, 1986). -- Бюрові службовички вбиралися не так уже й зле, маючи доступ до товарів та підробляючи друкуванням на машинці вдома. Добре одягнені жінки військових зачиналися від капітана або майора, а ознакою соціяльного статусу було хутро з сибірських білок. Ці футерка були досить грубої роботи, а що жінки цієї кляси відзначалися неабиякою дорідністю, то були дуже неповороткими. Треба сказати, що совєтські чоловіки не люблять худих жінок, і не раз питалися мене, чому наші жінки такі худорляві". 

Совєти приїжджали цілими родинами з одним чи двома картонними чумайданами і здобували помешкання зазвичай брутальною силою за допомогою міліції. Почалася епоха "уплотнєнія", господарям залишали одну-єдину кімнату і перетворювали квартиру на комунальну. Поселившись у такому помешканні, нові льокатори нищили його і плюндрували. Виламували, наприклад, паркет і палили ним у п'єцах. Все, що було в тих помешканнях цінного, спродували. А сплюндрувавши дощенту, переселялися до іншого. Тому-то львів'яни тішилися, коли діставали за субльокатора якогось військового чи міліціянта. 

В міру того, як совєтських жінок напливало щораз більше, можна було побачити найдивовижніші комбінації одягу. Совєтки вбиралися у те, що Бог послав. З-під хутряного короткого жакета (хутра в СРСР були порівняно недорогі) могла виглядати напівпрозора маркізна сукня без спідньої гальки (комбінації), а все закінчувалося повстяними валянцями. Жінки, які мешкали в реквізованих кімнатах разом із місцевими, вражали львів'ян своєю жалюгідною білизною. Адже кожен заощаджений гріш ішов для голови родини, аби бодай він мав пристойний вигляд. Тим часом жінки користувалися старими лахами та манелями власного крою довгі роки. 

Білизна Країни Рад 


Згодом у крамницях почали з'являтися совєтські вироби. Жіночі бавовняні майтки носили таємничу назву "блюмерс" і були геть усі яскраво волошкові, а в талії мали не ґумову тасьму, а бавовняну. А що вона не розтягалася, то її обкручували тричі довкола стану. Можна уявити, який то був розкішний комфорт для кобіти! Пояси до підв'язок на панчохи були скроєні криво-косо з побіленого полотна, і всі вузького, так званого літнього типу. Бюстгальтерів взагалі не було. Панчохи хоч і були досить міцні, але такі блискучі, що різали очі. А ще вони були зв'язані не до самого кінця, а на кінчику мали дзюрку, крізь яку вилазили пальці. І, видно, з тими панчохами була у совєтів велика проблема, бо панчохи для широких мас із бавовни не мали... п'ят. Це, мабуть, для того, аби не забивати собі голови розмірами стопи. 

Зате львівська білизна мала у совєток величезний попит, особливо нічні вишивані сорочки "мілянез", які залюбки вбирали влітку як сукні, у них дифілювали до театру й на танці. За відсутності бюстгальтерів та за великих декольте можна було побачити всяке, особливо в театрі з балькону. Коли в такій "сукні" дама потрапляла на просвіт, можна було роздивитися й те, що має під сподом. Зимові плащі у совєток були по моді десятирічної давнини. І ніхто, абсолютно ніхто, не носив капелюхів, у яких залюбки пишалися європейські дами. 

Бідніші жінки загорталися хустинами, а ті, що мали себе за панюсь, носили берети, насунуті аж на брови, часом з випущеним спереду кучериком. Беретки переважно були червоного кольору, що породило жарт: "Чому совєтки носять червоні беретки?" -- "Щоб і воші мали свій "червоний куток". "Червоним кутком" називали місце в кожній установі з портретами великих вождів і червоним прапором. 

Не дивно, що совєтки не уявляли, що означає одягатись у західному розумінні слова. Особливо це було відчутним у Західній Україні під боком Варшави та Відня, де кожна жінка від низів до верхів мала вроджене відчуття моди та смаку. 

Одна вчителька з'являлася в клясі то в шифоновій сукні, то в новому шляфроку, а одного разу прийшла у довгій до землі вечірній сукні з вирізом на спині по саму талію. Учениці не стримались від хихикання, а вона, бідна, не могла зрозуміти причини й тільки нервувала. 

Натомість вищі комуністичні працівники, заквартировані в найкращому готелі "Жорж", одного разу поприходили на сніданок у ресторацію в піжамах і були випрошені кельнерами зі стримуваною злорадністю. Львів'яни отримували велике задоволення з некультурності совєтів, ділячись жартами за кожної нагоди. Раптом кожен, навіть бідний пролетар, став почувати себе культуртреґером порівняно з цими дикунами-азіятами. 

У нас всьо єсть 


Перші зайди, починаючи з червоноармійців, отримали суворий наказ на всі запитання, "Як там у вас є?" відповідати: "Все прекрасно". Особливо це стосувалося запитання, чи всього є досить. "У нас всьо єсть", -- іншої відповіді львів'яни не чули. 

"А цукор у вас є?" -- "Цукор єсть". -- "А мануфактура є?" -- "Єсть мануфактура". 

Люди мало не з відвертим насміхом запитували: "А помаранчі у вас є?" -- "Точно так". -- "А де ж їх роблять?" -- "Та на фабриках". 

Один студент, їдучи поїздом до Львова, поцікавився у свого супутника-червоноармійця: "Чи можна купити у вас косинус?" Червоноармієць не завагався: "Да, продається в крамницях". -- "Ну і по чому?" -- "По три рублі фунт". 

Визволителі не потрафили користати з елементарних хатніх пристроїв. Унітаз прийняли за вмивальник і навіть пили з нього воду, нарікаючи за надто низьке розташування. Водночас вважали, що рівень культури в Галичині дуже низький, бо нема відвошивлень. Не розуміли, як львів'яни могли обходитись без такого цінного закладу. Впродовж усього періоду першої більшовицької окупації неможливо було полагодити якусь адміністративну справу без свідоцтва про виконане відвошивлення. З цією метою організовано було комунальну відвошивню на Рутовського. Але кожен, хто там побував, кляв її на чім світ через псування одежі якимись жахливо смердючими дезинфекційними середниками і гарячою парою. 


Але дуже скоро було знайдено такий простий і типово совєцький вихід - хабар. За гроші можна було отримати таке свідоцтво. 

Спекуляція 


Одним із перших розпоряджень окупантів було впровадження поряд зі злотим рубля як офіційної валюти. Купівельна спроможність рубля була на ту пору вчетверо нижча, але це не завадило совєтам зрівняти рубель зі злотим. Таке рішення уможливило легальний грабунок галицьких крамниць і складів окупантами. Мало того, що з дня на день злотий зазнавав інфляції, то 20.12.1939 р. влада взагалі його скасувала. Це було тим болісніше, що саме в злотих на початку місяця виплатили заробітну платню. Підлягали конфіскації всі банківські збереження понад 300 злотих, що призвело до крайньої фінансової руїни усіх корінних мешканців та біженців із Польщі. 

Зате росіяни опинилися в привілейованому становищі, бо тепер лише вони могли користати з грошей. В останні місяці 1939 вони викупили у Львові геть усе, що тільки було можливо, і разом з награбованими речами вислали до Союзу. 

А проте злотий так просто не зник, а став підпільною валютою на "чорній" ґєлді, котра діяла на Академічній та на пл. Фредра. Тут скуповували злоті і переправляли на польські терени, окуповані німцями, а там вимінювали на товар або доляри. 

Оскільки довіра до грошей ослабла, розквітнув натуральний обмін. Селяни охоче вимінювали продукти на вбрання, тканини, взуття, коци. Тлуми гендлярів виповнювали не тільки базари, але й вулиці та площі в центрі міста. Особливо популярним місцем обміну став Пасаж Міколяша. 

Увійшов у силу принцип: кто нє работаєт, тот нє єст. А що роботи в ті часи бракувало, то львів'яни мусили спродувати усе своє майно або вимінювати в селян на продукти. Так "помандрували" в села старовинні меблі, піаніно та фортепіано, картини, люстри, порцеляна і шкло, хутра, вбрання. Найбільше та біда вдарила по біженцях, які не мали майна. 

Базари стали основним постачальником продуктів, оскільки м'ясо можна було купити тільки тут. У крамницях лише іноді можна було придбати воловину. Найважчим періодом для львів'ян виявився початок 1940 р., до морозної і сніжної зими додалися труднощі з постачанням продуктів із села. Міліцейські патрулі завертали селян з возами назад. Так тривало до березня, коли врешті вільна торгівля сільськогосподарськими продуктами відновилася. Під кінець грудня настали клопоти з хлібом. Львів'яни вистоювали годинами в довжелезних чергах. 

Незабаром м'ясо зникло взагалі, але єдиним сталим дефіцитом був цукор, за ним і далі зміїлися черги. Проблему розв'язали навесні 1941 р., коли крамниці завалили цукром. А доти черги сягали кількасот метрів завдовжки, доводячи людей до вихлюпування гніву і роздратування, особливо на "прилипків", які намагалися приліпитися збоку або ж купити цукор на ґранду. Якщо цукор мав з'явитися в крамниці зранку, то чергу займали з ночі. За стояння на морозі люди платили здоров'ям, нерідко бували обмороження. Згодом ті черги якось організовано -- стали видавати бльочки з номерами, а за порядком стежив черговий. 

Цукор у ті часи постачали тільки у мішках, з яких розважували будь-куди -- в баняки, пуделка, ба навіть до кишень, бо обгорткового паперу не було. Саме тому незабаром львів'яни забезпечилися величезними полотняними кишенями, пришитими з внутрішнього боку пальт. А ще полотняними мішечками. Виходячи з хати, кожен брав зі собою такого мішечка, бо будь-якої миті можна було натрапити на продаж чогось цінного. 

Ще одним дефіцитом було мило, якщо можна так назвати гидкий, м'який, мокрий і сірий брусок смердючої маси. Та люди воліли митися бодай хоч таким свинством, аби лише не відвідувати відвошивлень. Мило продавали в "Міськхарчопромторгах". Петро Панч записав у своєму нотесі в грудні 1939: "Галичину заїдає воша, бо мило забирає військо. Проституція під контролем".
 
Ну і на завершення
 

Текст Прощальный марш. Вадим Дубровский.

Слова песни Прощальный марш Вадим Дубровский

На коленях целая страна

Никогда мы и не были братьями,
Вирус рабства вам в души проник,
Вы всегда осыпали проклятьями 
нашу веру, свободу, язык
Ты всегда оставалась империей,
восхваляла тиранов любя,
А теперь полуцарь-полуберия
на колени поставил Тебя

Припев:
Прощай, страна рабов!
Прощай, страна господ!
Мы помним ГУЛАГ,
Мы помним тридцать третий год!

Высоко ты главу поднимала,
Поучала во всем остальных!
Только жены твоих генералов
Шли в театры в сорочках ночных!
Пьянка, лень, трехэтажнын маты-
вот подарки от братской страны
Песню "Яблочко" в тридцать девятом,
Вы во Львов на штыках принесли


Припев:
Прощай, страна рабов!
Прощай, страна господ!
Мы помним ГУЛАГ,
Мы помним тридцать третий год!

Страна подлости и лицемерия,
Покорилась Ты рабской судьбе,
Стала снова Ты СССРией,
А Россию убила в себе!
Наступила минута прощания,
Слёзы радости в наших глазах,
Вас спасет лишь одно-покаяние
Во всех вами сверщенных грехах!


Припев:
Прощай, страна рабов!
Прощай, страна господ!
Мы помним ГУЛАГ,
Мы помним тридцать третий год!

Проспівав я російською мовою,
Щоб москаль мене зміг зрозуміть,
Україна скінчить перемогою,
Нема сумніву в тім ні на мить!
Україна скінчить перемогою,
Нема сумніву в тім ні на мить!













Якщо Вам сподобалася публікація поділіться з друзями :

html-посилання на публікацію
BB-посилання на публікацію
Пряме посилання на публікацію


Раджу Вам зареєструватися, щоб бути повноправним юзером нашого сайту.
V G F T O


Добавление комментария

Ваше Логін:*
Ваш E-Mail:*
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Введіть код
з картинки:*
 
Зозулечка

Опитування

А Ви допомогли сайту?

Так, періодично тисну по банерах
Так, натискав на банер і не раз
Так, натиснув один раз
Ні, не натискав жодного разу
Ні й не маю наміру

Останні коментарі

Пропонуємо

 

 

 

 


вклады через интернет
Designed by CENTROARTS.com
Рейтинг@Mail.ru Яндекс.Метрика